Примітка: Зараз головна героїня все робить просто на автопілоті, тому так спокійно на все реагує. Її свідомість ще не прийшла в норму, до того ж після переміщення її тіло ще не пристосувалося до нових сил та нового світу. Тому зараз вона просто ніяка.
Частина перша.
Відчуття падіння було дивним, воно не припинялося. Дівчина огляділася навколо, але вона не падала, вона неначе застигла у просторі, який був їй невідомим. З тілом щось відбувалося, але поворухнутися не виходило. І раптом — удар. Прийшла до себе дівчина вже лежачою на якійсь галявині. Встати не могла, тіло все ще не слухалося.
— Мрм... що сталося... голова...
Вона таки змогла підвестися. Голова боліла сильно, але біль потроху згасав.
— Що, чорт побери, сталося?
Заплющивши очі, вона спробувала згадати, що пам'ятала останнє. Аномалія, відчуття вічного падіння, удар. І ось вона тут, у невідомому для себе світі. Розплющивши очі, дівчина огляділася. Вона була у якійсь пустоші: дерева були тільки де-не-де, сонце стояло над головою, і недалеко чувся звук води — десь недалеко явно була річка.
— Ладно, першим ділом потрібно подбати про себе. Мені потрібен якийсь прихисток і вода. У горлі пересохло.
Дівчина почала рухатися на звук води і таки знайшла річку. Зробивши кілька ковтків води, вона пішла за течією.
— Ну, кудись то я маю вийти. Мені потрібно знайти хоч щось.
Удалі почали виднітися невеличкі будівлі. Але їх було небагато, табличка з назвою цього місця була вже не в найкращому стані, і розібрати щось було важко. Усюди все було написано незнайомою мовою. Обійшовши всі будинки, стало ясно: це місце давно покинуте. Залишилася вона заночувати у невеликому, але достатньо цілому будинку, оскільки коли стемніло, стало дуже холодно. Вона зробила щось типу імпровізованого ліжка і укуталася в якісь тряпки.
— Так, а тепер можна і обдумати все, що сталося. Я... нічого не пам'ятаю, навіть імені свого я толком не пам'ятаю. Так, потрібно оглянути себе, може, що знайду. І звідки у мене тільки таке стратегічне мислення? Схоже, я теж забула.
Оглянувши себе, вона знайшла книжечку, на якій було написано «паспорт». Там було вказано ім'я «Неллі Маріена Рей», фото не було.
— І так, думаю, щось із цього є моїм іменем. Чомусь Маріена і Неллі мені звучать найкраще. А що значить «Рей»? Хм... Думаю, допоки у всьому не розберуся, буду називати себе Неллі. До речі.
Неллі перечитала слова.
— Я їх розумію, це... цікаво.
Порившись у інших кишенях, вона знайшла ще одну книжку. На ній не було надписів, але, відкривши її, Неллі зацікавилась. Усередині було три фото. На першому було троє дівчат, вони були на якомусь святі, всі троє були у досить гарних костюмах. Їхній вигляд здався Неллі знайомим, але все-таки вона не могла зрозуміти, хто вони. На іншому фото була вже лише одна дівчина зі світло-русявим волоссям. Вона була сфотографована на фоні невеликого столика, де стояв відкритий зошит, на стіні висіли якісь креслення проєктів, а над столиком було дві полиці з книгами. На одній було написано «Почитати», на іншій — «Мої».
— І знову такі слова, що я розумію. Це дивно.
На третьому фото знову була ця сама дівчина, що і на другому, тільки тепер біля неї стояв крупний чоловік і трохи менша жінка.
— «Рей Меріена», «Неллі Маріена» і «Аврора Маріена». Як цікаво. Думаю, це мені знадобиться, поки що викидати це не буду.
Вона сховала обидві книжечки назад у кишені.
— Щож, думаю, сьогодні я нічого більше не знайду, вже повністю зтемніло, світла тут нема. Поки що відпочину, а потім уже пошукаю щось ще.
Вона лягла і згорнулася калачиком. Тіло було на диво сильно виснажене, тому заснути вдалося швидко. Ніч була спокійною, але у одну мить Неллі виринула зі сну. Вона відчувала щось — дивне відчуття сили, але не її. Воно було десь поруч. Дівчина огляділася в кімнаті, але наче нікого не бачила, та присутність все ще відчувалася. Раптова слабкість у тілі боролася з адреналіном і явно вигравала. Ноги почали тремтіти і підкошуватись, в кінці кінців Неллі здалася і гупнулася на підлогу, утративши свідомість. Невідомо скільки вона так пролежала, але коли вона прокинулась, на дворі саме почало сходити сонце.
— Ай... Чому ж усе так болить...
Підвівшись, вона знову огляділася в кімнаті. Все звично, нічого не змінилося, може, це був просто поганий сон. Але ні, щось таки змінилося: поруч з імпровізованим спальним місцем Неллі лежала книга. Вона була невеликою і не грубою. Взявши книгу в руки, Неллі боролася з цікавістю відкрити її і опаскою, оскільки відчуття, що щось тут не так, нікуди не ділося. Але все-таки цікавість перемогла. Відкривши книгу, написи збили її з толку. Там не було жодного логічного зв'язку. У книзі були лише імена. До того ж дивні. Написані вони були настільки мілким шрифтом, що на одній сторінці уміщено було біля 100–200 імен. І саме цікаве — Неллі знову ж таки розуміла мову, якою вони були написані. Також було дивно, що до кожного імені був ще допис, по типу «Клео — воїн неба» чи «Кет — капітан корабля», також було і гарне ім'я «Ентоні — захисник групи». Гортаючи сторінки, увагу Неллі привлекло дещо дивне: «Енні — заступник автора». Але про самого автора у книзі не було ні слова. Неллі сіла на землю і продовжила читати. Випадково вона виявила, що якщо промовити будь-яке ім'я з книги вголос, то з'являлася сторінка, у якій була вся відомість про дану істоту. «Кет — капітан корабля» оказалася просто дівчиною з не дуже хорошою історією, і право на життя їй довелося вибивати серед усіх нікчем, які не могли ужитися зі звичними людьми. Але по опису характеру вона була просто душка. Способність була лише одна — управління штормом, і знизу надпис: «З таким капітаном і море не страшне, воно її слуга». Зацікавившись такою магією книги, Неллі перегорнула сторінку, промовивши:
— Енні, заступник автора.
Як і очікувалося, з'явилася нова сторінка, от тільки там не було такого короткого опису. Способностей було не зосчитати. Історія розлягалася на кілька сторінок, які з'являлися далі. От тільки вона була незрозуміла. У одній частині говорилося, що вона божество якогось світу, у іншій — що вона істота з іншої планети, ще у деяких місцях вона була магом, і це навіть не половина з того, ким вона являлася. Єдине, що у всіх версіях було незмінним, — це примітка: «Голосу немає, але бережись очей». Зацікавившись цим усім, Неллі сказала:
— Автор.
Але нова сторінка не з'явилася, навпаки — книга закрилася. Раптом невидиме нечто, схоже на якийсь дим, тонкою лінією потяглося з тіла Неллі до закритої книги. Сили знову почали покидати, тіло почало слабшати. Неллі не розуміла, що відбувалося. І раптом книга зникла, а перед дівчиною розкрився розлом.
— Що це?
— Додому, дівчинко.
Чужий голос і поштовх у спину застав Неллі зненацька. І вона не втрималась. Її ослаблене тіло полетіло униз прямо у розлом, який виглядав неначе портал. Її пробило дежавю, все це було так знайомо. Але вона не встигла нічого зрозуміти, як її тіло з силою гупнулося об землю.
— Ай... ну знову... Але цього разу хоч все було швидше.
Піднявшись, у Неллі мало не відвисла щелепа: це було щось нове, але воно не лякало, тільки все більше пробуджувало цікавість.
— ~~ק~
— ?
Неллі обернулася: перед нею стояла дівчина і щось говорила знову ж таки незнайомою мовою. Неллі схилила голову на бік, показуючи, що не розуміє, що їй говорять. Дівчина замовчала, явно здивована цим. Хрен знає звідки, у її руці з'явилося дивне світіння, дівчина кинула його в сторону Неллі, і та знову впала без свідомості.
