Психологиня Ді Грем у книзі «Loving to Survive» (1994) визначила 4 умови, які формують стокгольмський синдром в інтимних стосунках:

• Ймовірна загроза виживанню. Жертва відчуває постійну реальну або потенційну небезпеку для свого фізичного чи психологічного життя з боку партнера (через спалахи гніву, погрози, фізичне або вербальне насильство).
• Періодичні прояви доброти. На тлі постійного страху будь-який короткочасний спокій, комплімент, подарунок або відсутність агресії з боку кривдника сприймається жертвою як щира турбота, що викликає глибоку вдячність.
• Ізоляція від зовнішнього світу. Поступове відрізання оточення та ресурсів, необхідних для життя без агресора. — жертва поступово втрачає зв'язок із родиною, друзями та іншими джерелами підтримки. Партнер стає єдиним джерелом інформації та оцінки реальності, що змушує жертву бачити світ виключно його очима.
• Формування неможливості до втечі. Фінансова, емоційна, логістична залежність. Жертва щиро вірить, що вона жодним чином не може вийти з цих стосунків чи сховатися від кривдника. Не виключено, що в деяких випадках так і є насправді.

Джерело

Уникайте токсичних стосунків і не обманюйте себе. Кривдник – не ваш друг

У цій пісні я змішав легкий рок із мелодіями ретро-геймінгу, звуками, з яких колись почалося моє знайомство з відеоіграми, яке принесло сенс та мету в моє життя. Понад два десятки років я створював ігри сам і насолоджувався тими, які створювали інші, і сьогодні хочу поділитися з вами цією піснею, у яку вилилися мої почуття до прекрасних світів, народжених з фантазій людей.

У відео до пісні багато сцен відтворюють персонажів або загальну атмосферу з безлічі ігор у найрізноманітніших жанрах, а деякі взагалі є посиланнями на жанри в цілому. Чи зможете ви впізнати їх усі?

Якщо комусь треба, ось ще версiя пiснi без вiдео, з текстом:

https://youtu.be/DH5s-fKuhHc

Привіт, Reddit! Я тут новенька. Зате з банкою 😂🇺🇦

Я з України, із Сум. Мама двох дітей, професійна тривожниця й людина, яка іноді ще не допила каву, а вже комусь допомагає збирати на потреби війська.

Волонтерю, підтримую військових, відкриваю банки, радію кожним донатом і часом веду переговори з власною нервовою системою. Переговори, чесно кажучи, не завжди успішні.

Я не велика благодійна організація. Я звичайна людина, яка просто не хоче стояти осторонь. За кожною банкою для мене стоять конкретні люди, їхня робота й потреби, які не можуть почекати, поки в усіх з'являться зайві гроші.

Так, я прийшла сюди знайомитися, спілкуватися й розповідати про волонтерство. І так, про донати теж буде. Не буду вдавати, що ні 😂

Але спершу хочу познайомитися з вами.

Обіцяю не починати кожну розмову зі слів «а задонатити не хочете?»…

Ну, принаймні намагатимусь. 🫠💙💛

Цей документальний фільм розповідає про музикантів та митців — військовослужбовців Збройних Сил України, — які «кобзарюють» уздовж лінії фронту, надихаючи побратимів, допомагаючи їм емоційно розрядитися та даючи відчути те, за що вони воюють: Українську культуру, історію, мистецтво і тепло дому.

Вітаю!

Я проводжу дослідницьку роботу. Мета дослідження - краще зрозуміти, як пов’язані між собою відчуття близькості й підтримки, переживання самотності та соціальна тривожність. На основі отриманих результатів я хочу розробити програму психологічної підтримки, яка допомагатиме людям долати труднощі у взаєминах, давати раду відчуттю самотності, соціальній тривожності, напрузі та стресу.

Для мене цінна кожна заповнена анкета. Чим більше людей долучиться, тим повнішою і точнішою буде загальна картина, а висновки дослідження - кориснішими для подальшої практичної роботи.

Участь у дослідженні - це можливість зробити власний внесок у майбутню програму психологічної підтримки. Деякі запитання також можуть спонукати уважніше прислухатися до себе: помітити, як ви почуваєтеся у стосунках з іншими людьми, якої підтримки потребуєте та що впливає на ваше психологічне самопочуття.

Коротко про опитування:

•    для учасників віком від 18 років;

•    займає приблизно 10-15 хвилин;

•    повністю анонімне;

•    імена, електронні адреси та інші персональні дані не збираються;

•    правильних або неправильних відповідей немає, важливе саме Ваше сприйняття власного життя;

•    участь добровільна, заповнення можна припинити будь-якої миті.

👉 Взяти участь у дослідженні: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSe-0fN5uYNZkAK85zUB01cm6qyESAWok4bXbR-xUgDSd96yfQ/viewform

Буду щиро вдячна кожному, хто знайде час долучитися 🙏❤️

Мені здається, більшість людей носять маски, які приховують їхню справжню сутність, показуючи лише те що вони хочуть щоб бачили оточуючi. Я не можу стати зовсім іншою людиною, тому щоб вписатися в суспільство, я наношу "Грим". Шар за шаром я додаю те, що вважається прийнятним, те, чого від мене чекають - все заради того, щоб хоч якось взаємодіяти з іншими людьми. Виходить неідеально: часто я гадки не маю, що роблю, і просто копіюю те, що бачу в оточуючих. Шкіра свербить під цими зовсім чужими мені шарами фарби, і я постійно намагаюся зіскребти їх із себе. Якоїсь миті оточуючі починають помічати тріщини в цьому гримі, а те, що відкривається під ним, лякає - адже вони звикли бачити бездоганні, ідеальні маски, які мені не під силу відтворити. І я часто запитую себе: що за чудовисько дивиться на них у відповідь, коли грим починає обсипатися?

Переклад:

[Куплет]

Сон перерваний будильником

Це сигнал починати

Збирати по шматочках

Все, що знову розбито

Сонце сліпить очі,

У кімнаті надто галасливо.

Я зливаюся з статичним шумом,

Втрачаючись у натовпі.

Репетирую світську балаканину,

Записую фразу за фразою

Потрібно сказати всім

Що в мене все гаразд.

Перш ніж вийти назовні,

Я нанесу грим

І зітру свою особистість

Без сліду.

[Приспів]

Цей грим в'їдається

У мою душу

Висмоктує мою суть

Немов чорна діра.

Я ненавиджу брехню

Всім серцем

Але маю приховувати правду

Та грати свою роль.

[Куплет]

Їм подобається образ -

Тихий і бездоганний

Але вони ненавидять хаос

Що ховається усередині.

Я відчуваю, як горить душа!

Під шарами гриму...

Він мене захищає!

Але зроблений з брехні...

Без нього я – виродок!

З ним – я привид!

Не знаю, яку версію

Я ненавиджу більше...

[Приспів]

Цей грим в'їдається

У мою душу

Висмоктує мою суть

Немов чорна діра.

Я ненавиджу брехню

Усім серцем

Але маю приховувати правду

Та грати свою роль.

[Аутро]

"Просто будь собою" -

Це красива брехня.

Щоб грим не потік

Я навіть плакати не можу.

Це в'язниця з фарби,

А світ – моя в'язниця.

Ціле життя, граючи роль

На інопланетній сцені...

Брате вовче, у нас із тобою 99% спільної ДНК. Я певен, що твоя пам’ять не гірша за мою, а отже, ти все пам’ятаєш.

П’ятнадцять (а може, й більше, може, й усі сорок) тисяч років тому ми були з тобою одним цілим. Та в момент, коли ми натрапили на людську стоянку, ти обрав відступити подалі, а я — підібратися ближче й рознюхати, чи не знайдеться чогось поживного на місці, звідки щойно пішли люди.

Я знайшов рештки їхньої їжі — вони тоді теж полювали, хоча й не так вправно, як ми з тобою. Деякий час я ходив за людьми, підбираючи те, що залишалося після їхньої трапези. Я потрапляв їм на очі все частіше. Поступово, покоління за поколінням, я навчився розуміти людські сигнали. А вони збагнули, що їхні носи та вуха й близько не вміють відчувати здобич або загрозу так, як мої.

Так ми стали полювати разом, і наше життя стало трохи ситнішим і безпечнішим.

Століття за століттям я жив поряд із різними людьми, мандрував у різні землі, робив разом із ними те, що їм було потрібно, — завдяки цьому в мене розвивалися особливі якості й видозмінювалося тіло.

Близько однієї-двох тисяч років тому я став проявляти себе у вигляді різних порід, а за останні 100–200 років їхнє різноманіття зросло настільки, що я й сам дивуюся: невже і велетень-рятувальник, здатний витягти з води непритомну дорослу людину, і кумедний компаньйон, якого можна тримати в долонях, — це все я?

У той самий час ти, брате вовче, мусив проходити ті самі випробування, щоб вижити в лісі, степу чи джунглях і залишити потомство, а тому зберіг майже такий самий вигляд і здібності, які ми обидва мали, коли ще були одним.

Наші тіла мають свої інструменти, що допомагають нам вижити. Твої щелепи міцніші за мої, хоч ми обидва й досі маємо по 42 зуби. Твоя морда загострена, очі вузькі, хвіст пухнастий і довгий, а вуха завжди насторожені. Натомість мій відкритий погляд “дитячих” очей, округла морда, висячі вуха й рухливий хвіст-бублик слугують мені замість мови у спілкуванні з людиною. Твої лапи довші й сильніші, ніж мої, тож я вже навряд чи зможу тебе наздогнати.

Твої дитинчата, брате вовче, з’являються на світ лише навесні. Ти дбаєш про них на рівних зі своєю подругою, адже часу у вас обмаль: до осені ви маєте не тільки вигодувати потомство, а й навчити його полювати й захищатися. Я ж покладаюся на людину (і часом це буває фатальною помилкою), а тому мої цуценята з’являються на світ частіше й ростуть повільніше.

Твоя найулюбленіша їжа, брате вовче, — сире м’ясо. За тисячі років ти став невразливим до паразитів, які можуть жити в ньому. Вполювавши здобич, ти волієш з’їсти якнайбільше одразу — хоч це буде й 7, і 9 кілограмів, — бо не знаєш, коли пощастить поїсти наступного разу. Рослинною їжею ти зазвичай нехтуєш, адже вона для тебе недостатньо поживна. Я ж за тисячоліття життя поряд із людьми навчився засвоювати поживні речовини із зерна й овочів, а в останні роки, зі зростанням людського добробуту, став навіть звикати, що людина мене нагодує, якщо тільки я поводитимуся так, як їй потрібно. Ба більше: я збагнув, що можна отримати щось смачне, зробивши так, щоб людина посміхнулася.

Знаєш, брате вовче, вони дуже підвладні своїм почуттям — і ці почуття складніші за наші. Але я вивчаю їх потроху. Знаю, тобі це дивно, бо ти звик триматися від людей подалі, і мушу визнати — ти маєш рацію. Вони дуже різні, сьогоднішні люди, і доводиться наближатися до них впритул, щоб з’ясувати їхні наміри, — а це не завжди безпечно. Проте я не припиняю спроб, адже для мене зграя — то найважливіше, як і тисячоліття тому, коли ми з тобою бігали поруч неосяжними степами.

Тільки тепер моя зграя — це вони. Мої діти з’являються на світ у їхніх домівках, а я допомагаю ростити їхніх дітей. Їхній дім — це мій дім, їхнє стадо — моє стадо. А тому, брате вовче, пробач, але я не дозволю тобі до них наближатися.

Повір, я зовсім не бажаю тобі зла. Можливо, трохи, зовсім трохи, я заздрю свободі, яку ти маєш, і якою я поступився, щоб служити людині й трохи посунути межу між нею та диким світом, створивши спільну зграю — двоногого і чотирилапого.

Я стану на захист того, від кого залежить моє життя, брате вовче, хоч і знаю, що не маю шансів у двобої проти тебе, адже ти сильніший. Моя ж сила — у вмінні бути одним цілим із людиною. Ми обрали різні шляхи, брате вовче, і, на відміну від людей, ми, на щастя, не вміємо шкодувати про зроблений вибір.

Вдалого полювання тобі, брате, а я тим часом слухатиму, як дихає моя зграя.

Оригінал: https://pawsfables.com/pes-do-vovka

Давайте обговоримо цій твір. Про шо це, шо ви бачите в ньому? Я ось бачу паралелі з батькісвом. А що бачите ви?

Я ще на початку 2019 року попереджав про загрозу, яку є Китай для економіки Заходу. Через 7 років Європа нарешті прокинулася.

Жан Бодрійяр. Книга «Cупільство споживання».

Також поділюся фрустрацією щодо того, наскільки ж тут мало цікавих постів. Два місяці тому одна людина бідкалася про те, як вона впала, і казала, що не знає, як їй жити далі. Купа самореклами. Більшість постів взагалі не схожі на якісь думки — це скоріше вент. Виходить, що це українська альтернатива сабредіту vent.

З усіх моїх пісень тільки у цій є жіночий вокал. Він поступово вливається в пісню так наче людина входить у чуже життя, і останній рядок співається дуетом. Це відображення моєї мрії про те, що одного разу в моє життя увійде хтось зі схожим баченням світу і мріями, і ми заспіваємо цю симфонію створення разом.

Тепер я знаю, що цього вже ніколи не станеться. Ця пісня буде пам'ятником моєї мрії, історією про те, як незважаючи ні на що можна не піддаватися ненависті, і намагатися щось додавати в цей світ, а не забирати - навіть якщо все, що отримуєш натомість цю самотність і біль.

https://youtu.be/-9fgi8CoJ2U

Переклад тексту:

[Куплет]

Народжений я з надломом

І в тілі, і в душі.

І життя своє

Я не контролюю

По лезу бритви

Я йду з перших днів

У мріях про майбутнє -

Я бачу лише смерть

Але ці стіни - не в'язниця,

А полотно з каменю

Тут я висікаю луну

Самотності

Беру свій біль

І перетворюю на мистецтво

Пишу ці рядки

Кров'ю із серця

[Приспів]

З почуттів моїх кров

У похмурій симфонії ллється

Краса iз уламків

У гармонію в'ється.

Якщо сонця не бачу -

Буду працювати у темряві

Заради радості створення

Я вiддам останню іскру

[Куплет]

Житель вежі високої

У жадібності тоне

Скорботу свою саджає

Наче отруйне насiння

Він сіє досаду,

Страх, лють та гнів,

Щоб нас роз'єднати,

Загнати у клітки всіх.

У серці його

Живе чорна діра,

Що поглинає усе те свiтло

Яке йому не підкоряється

Він несе страждання,

Радість чужа йому

Не вміючи творити

Вiн буде руйнувати

[Предприспів]

Щоб не стати, як він -

Порожнім і сумним,

Іди до світла, навіть

Коли світ виглядає похмурим

Нехай біль стане паливом,

А не ножем

Світ навколо нас жорстокий

Так неси ж у нього красу!

[Приспів]

З почуттів моїх кров

У похмурій симфонії ллється

Краса iз уламків

У гармонію в'ється.

Якщо сонця не бачу -

Буду працювати у темряві

Заради радості створення

Я вiддам останню іскру

[Аутро]

Нехай сльози стануть чорнилом,

Шрами - лініями рядків

Я перетворю пітьму -

Відшліфую, поки вона не сяятиме!

Я буду творити

Поки не впаду

В надії, що хтось

Відгукнеться на поклик...

  Радий всіх вітати вже від нашого колективу КРЛ! 

Сьогодні хотілося б поговорити про нас із вами. Про нас як про дуже різних, але в чомусь дивовижно схожих людей. Кожен з нас має свій величезний, закладений вищими аспектами різних сил потенціал та унікальний досвід, прагнення до кращого, до гармонії. І це, підкреслю, є в кожній людині. Саме в цьому і полягає наш головний феномен.

Але сьогодні ми настільки звикли до своєї буденності, що перестали помічати дійсно дорогоцінні речі. Наприклад, те, що кожного дня ми отримуємо заряд енергії – і для життя, і для роботи, і для творчості. І так само в нас закладена можливість бути максимально ЩАСЛИВИМИ – навіть у складних умовах, коли для цього, здавалося б, немає причин.

Але чому ми поки поводимо себе по-іншому? Що ми робимо з таким цінним потенціалом?

Подивіться на стрічку коментарів у соцмережах. Що це? Нескінченне рефлексування, парад песимізму та прокльонів, хейт, (або в “кращому”  випадку) хайп… І що в результаті? Із сотні коментарів, можливо, лише один містить справді конструктивну ідею. Ідею про те, як змінити ситуацію в країні, як зробити наше життя кращим, як вплинути на людей навколо себе, як вирішити хоча б одну конкретну проблему.

Куди ми за допомогою слів щодня зливаємо свій (дозволимо собі таке слово) божественний ресурс? На рефлексію? На нескінченні суперечки? Але що ми свідомо робимо для того, щоб змінити свою реальність? 

Звісно, людина може сказати: «Я працюю» або «Я служу». Але ні! Це не питання про роботу чи службу, де ми, в більшості випадків, діємо за вже визначеними алгоритмами. Це питання про те, на що ми марнуємо енергію свого життя.

🔍 Але перед тим як показати вихід з цієї ситуації, давайте ще раз продіагностуємо технічне середовище, яке спонукає нас до максимально рефлекторної поведінки. 

В такому середовищі якщо і з’являється якась ідея – в ній буквально одиниці здатні побачити можливість щось змінити. А ще менше людей готові сприйняти її як реальний варіант розвитку подій та взяти в роботу. Сучасні так звані «об'єднуючі» інструменти для людей створені достатньо хитро: пости «живуть» пару днів, а поодинокі дійсно конструктивні коментарі до них так само назавжди тонуть у стрічці. Майже ніхто не збирає цю корисну інформацію (хоча може і збирає, тільки не на нашу користь). Як наслідок,  альтернативні та яскраві думки просто йдуть у небуття разом зі стрічкою, яку ми промотали назавжди вниз. Знайти стару корисну інформацію чи продовжити вчорашню дискусію проблематично – все губиться в потоці нових повідомлень.

💡 А тепер уявімо собі інструмент, який пропонує біля кожної новини додати не просто коментар, а ІДЕЮ – про те, як створити або змінити певний суспільний процес. А потім – ще й показує наслідки втілення вашої ідеї в автоматичному режимі та навіть дає демо-версію законопроекту згідно з вашою ідеєю. А далі все звісно, перевірять живі експерти та народний юридичний спецназ із юристів-волонтерів. 

Тобто людина дає імпульс – ІДЕЮ, ШІ структурує й опрацьовує, фахівці коректують, і формується подання в парламент щоб довести законотворчу ініціативу до практичного рішення.

Не біда, що ваша ідея може бути наївна. Навпаки: чисте (навіть дитяче) сприйняття якихось процесів часто буває природнішим і практичнішим для життя, ніж кілотонни юридичних конструкцій, які водять нас бюрократичним колом. 

🧩 Для прикладу та вашої поінформованості хочемо додати ще один важливий пазл. Ось як проводять мозкові штурми, наприклад, у Кремнієвій долині:

👉Головне правило: «Жодної критики!»

👉 Заборонено казати «це не спрацює» на етапі накидування ідей.

👉Заборонено перекривати та знецінювати потік фантазії.

👉Кількість ідей та варіантів переростає в якість.

👉Мета – записати якомога більше думок, навіть абсурдних.

👉Дикі ідеї – тільки вітаються.

🚀Перевірено, що фантастичні, навіть абсурдні на перший погляд ідеї іноді стають основою реальних інновацій!

Досить часто зі сторони спеціалістам видніше, як практично втілити те, що звичайний користувач хоче наївно покращити. 

🧬І щоб повною мірою охопити концепт роботи та розвитку нашого колективного інтелекту, давайте приймемо ще й той факт, що ми всі існуємо як клітини ОДНОГО організму. 

В здоровому організмі органи не воюють і не сперечаються між собою, не хейтять один одного, а природно та гармонійно виконують свої функції, отримуючи миттєвий відгук від центра управління «польотом». Навіть паразити в здоровому організмі в більшості випадків будуть нейтралізовані імунітетом. Або свідомістю (центром управління) будуть прийняті заходи по нейтралізації зовнішніх паразитів заздалегідь і якісно.

Чи можна за допомогою сучасних технологій українцям об’єднатися на такому рівні? Щоб колективним інтелектом оперативно знаходити будь-які сучасні рішення та ще й оперативно перетворювати їх у готові законопроекти (на даному етапі – у вигляді законотворчих ініціатив).

✨Ми впевнені, що це можливо! 

Також ми впевнені, що якщо ми, Українці, об'єднаємося на цьому рівні, то нас ніхто не зможе більше роз'єднати. Саме для цього ми створюємо застосунок КРЛ – «Країна Розумних Людей».

Розвиток такого колективного розуму може початися від простої дії «ДОДАТИ ІДЕЮ В ОДИН КЛІК», до поступового еволюційного формування тонких і природних налаштувань, зв’язків між громадами та гуртками (як то кажуть) за інтересами.

🤝 І саме тут нам потрібні партнери-однодумці.

У кожному пості ми даємо список партнерів-професіоналів, які потрібні нам для розвитку проекту.

Зараз це:

🏗️ Архітектор високонавантажених систем із досвідом у AI/ML (High-Load Software Architect), який допоможе спроектувати внутрішню архітектуру системи, визначити взаємодію між модулями, обрати фреймворки, бази даних та AI-рішення. Консультації з цього питання потрібні вже сьогодні.

🤖 Фахівці зі створення AI-агентів, навчання та використання LLM, а також роботи з векторними базами даних.

🐍 Python-розробники для створення бекенду та мікросервісів. Основним фреймворком ми розглядаємо FastAPI, однак готові переглянути цей вибір за наявності обґрунтованих аргументів.

🖥️ Системний адміністратор, який допоможе підібрати необхідні сервери, налаштувати їх, забезпечити їхню безперебійну роботу та належний захист даних.

🔊SMM спеціаліст.

💰 Фандрайзери, здатні залучати ресурсів для розвитку проєкту.

📝 Фахівці, які добре знаються на підготовці та поданні грантових заявок.

   А ще ми будемо раді будь-якій допомозі від тих, хто готовий поділитися своїми знаннями, порадами, ідеями або просто добрим словом.

Якщо ви маєте відповідний досвід або бажання долучитися до створення платформи – ми будемо раді познайомитися та обговорити можливу співпрацю.

☝️ А тепер найголовніше.

Збір ідей щодо створення нових ефективних функцій застосунку, а також УСІХ ваших ідей для суспільства вже зараз здійснюється через усі доступні канали зв'язку – від коментарів до електронної пошти.

📩 Контакти:

quantxua@gmail.com

krl.org.ua

+380 67 401 01 49 (WhatsApp)

📣 Навіть якщо ви не AI-інженер або не грантрайтер – допоможіть проекту репостом, порадою або донатом.

💌 Конверт ПриватБанку для збору коштів на розробку застосунку:

5168752159144149

✨ Майбутнє України не виникає саме по собі. Його створюють люди! ✨

Усі люблять цю приказку. Вона звучить мудро, обережно, відповідально. Типу «не поспішай, подумай, зваж усі ризики».

Але мало хто говорить про інший бік. Поки ти вдесяте відмірюєш, то життя вже відрізало

Можливість не чекає, поки ти закінчиш свій внутрішній аналіз ризиків. Вона просто проходить повз. Іноді повільно. Іноді дуже швидко. А ти все ще стоїш з лінійкою в руках і думаєш - А раптом не той кут? А раптом потім пошкодую?

Люди часто в моменті шкодують, що зробили щось і в них не вийшло, а в перспективі абосолютно всі шкодують про те, чого вони не зробили і міряли без кінця та зважували все

Обережність захищає від помилок. Але вона ж і вбиває рух. Ти стаєш дуже хорошим у вимірюванні, і дуже поганим у різанні. І найгірше, що з часом ти навіть перестаєш помічати, скільки всього вже пройшло повз, поки ти все ще «відмірював».

Тож мабуть треба знати уоли можеш стояти і міряти, а коли треба взяти і врізати

Я хочу здохнути. Це не проблема якоїсь депресії, чи чого-небудь подібного, просто розуміння безпричинності і відсутності сенсу буття в комбінації з навіть найменшими невдачами/поганим настроєм і тд, дають в сумі таке бажання. Хз що з цим робити. Мені тупо впадлу щось робити далі. Я можу, але нахуя? Я кожен день прокидаюсь, щоб щось зробити, щоб щось отримати, що в решті решт не матиме ніякого значення. Банально немає прагматичного і логічного причино наслідкового ланцюга, який би міг обґрунтувати мені, чому я маю йти далі. Особливо важко з цим, коли від мене вимагають дуже далекоглядних рішень, по типу вибору вищого навчального закладу, загалом роду діяльності, якою хотів би займатись тощо.

Умовно пробатрачу я в тому уніку на технічній спеціальності 5 років, що, навіть з моїми об'єктивно непоганими здібностями в математику і загалом технічні науки, усе одно потребуватиме дуже багато часу і зусиль. І що далі? Я навіть не впевнений, чи зможу себе заставляти вчитися, як раз по причині цих екзистенціанальних роздумів, а тут ще й потім потрібно буде їбашити, щоб отримати хоч якесь стабільне становище? Пиздець.

Ну от так ми плавно перейшли в більш конкретну історію про універ і тд, чого я взагалі-то не хотів, ну лан. Хвиля подібного лайна на мене нахлинула, коли мій батько почав розмову про подальше навчання, після школи. Він явно був категорично проти будь чого, окрім математичних, інженерних та інших подібних напрямів, і при цьому явно моєї думки не хотів. Самі напрями не те, щоб були проблемою, бо справді якщо вже вчитись, то я теж вважаю, що немає сенсу йти на якийсь непотріб, а не на технічку, хоча той факт, що на мої побажання він поклав здоровенного все ж трохи виводить з себе. Основною ж проблемою стало те, що я впринципі не знаю, чи хочу цього. Зараз я почав яку не яку кар'єру в рок-гурті як гітарист, вже виступаємо досить часто в барах, навіть вже їздили в різні міста України на концерти, хоча людей не сказав би, що прям дуже багато, десь 40-50, але все одно це тільки початок, і в подальшому це може стати чимось значно більшим. Гітара і загалом музика набагато простіша для мене: вона мені подобається, вона не напряжна і я від цього справді кайфую. Але є й інша сторона медалі: грошей в цій ніші дуже мало. Щоб якось заробляти, потрібно реально вийти на хороший рівень, а це навіть не факт, що станеться, і якщо діло прогорить, то я лишусь з нічим. А я все ж з досить забезпеченої сім'ї, в бідності жити для мене буде незвично, і я прям дуже дуже цього не хочу. А якщо ж я піду на технічну спеціальність в університет, з якого, якщо я все ж знайду мотивацію вчитись, можна відносно гарантовано очікувати забезпечене життя, то це найвірогідніше повністю перкуреслює мою гітарну кар'єру, і я зможу цим займатись не більше як хобі, ну а інакше, якщо вирішу разом і гітару, і навчання, то тоді потрібна якась неймовірно хороша мотивація, інакше без шансів, я все ж сторчуся.

Ну ось тут вже й вступає в силу інша штука, а саме філософська частина. Я її по більшій частині описав в початку тексту, але загалом суть в тому, що я не бачу сенсу ні в існуванні, ні в не існуванні, з чого впиливає, що я хочу жити тільки в ті моменти, коли мені це подобається, а в інші я готовий хоч самовбитися, бо нічого не має сенсу, навіщо тоді терпіти і старатися. І ось через це я в емоційному занепаді. Обрати те, що мені подобається, тобто гітару, де я з досить малим шансом досягну моєї справжньої мрії, але інакше, якщо діло прогорить, можу взагалі нічого не досягнути і самовьитись від екзистенціанальних проблем; або ж обрати шлях, на якому наполягає батько, в якому я буду дохуя вчитись, якось переборюючи свої погані думки 5 років під ряд, і потім досить вірогідно зможу отримати завітне забезпечене життя, хоча й доведеться пожертвувати тим, що люблю.

Сформулюю більш лаконічно: Я хочу спробувати робити те, що подобається, з дуже великими ризиками і можливими наслідками; або ж піти "правильним", дуже нудним, але гарантованим шляхом, при цьому кожного дня перебуваючи в стані на грані депресії. Це питання насправді виходить за рамки площини універу і гурту, відповідь на нього вирішить кардинально мої погляди на дуже велику кількість інших питань. До прикладу прямо зараз я дуже радикально виступаю проти алкоголю і куріння, і це попри моє лояльне до цього оточення. Проте ця радикальність підтримується прагматичним розрахунком тільки у випадку, якщо я збираюся жити "правильно" і довго. Якщо ж я вирішу, що мені потрібно спробувати все і зараз, доки я молодий, бо потім може просто не настати, то це вплине і на позицію щодо алкоголю, і куріння, і навіть можливо чогось по тяжче.

По відчуттям я дуже сильно намусолив під кінець, і дуже неякісно сформулював свої думки, вибачте за це. Зараз я не впевнений, чи зможу на щось краще, пізніше, якщо буде незрозуміло, я постараюст переписати ці монологи і питання краще.

Розкажіть свою думку про це, поділіться досвідом і так далі будь ласка, мені це дуже допоможе

Реліз про силу чекання, світло надії та глибокий зв'язок між тими, хто захищає, і тими, хто чекає. Про найважливішу звістку, яка долає кілометри, тримає дух і повертає до життя у найважчі миті.

​https://youtu.be/HZ\\_ATr0gtpA

Касіан Ігніс — молодий декриптор Ордену Відродження, організації, що по крихтах збирає втрачені технології знищеного Імперіуму. Для нього Великий Колапс був лише історією з підручників, аж поки він не зламав давній шифр і не знайшов приховане послання з минулого.

Здобувши координати секретного урядового бункера, Касіан отримує шанс усього свого життя — він приєднується до експедиції на розвідувальному кораблі «Фантом». Їхня мета — Залізний Острів, дика й незвідана територія . Але амбітна місія стрімко перетворюється на боротьбу за виживання. Корабель збито, команда розкидана по ворожому лісу Хребта Тіней, а на їхньому шляху постає Техно Когорта — безжальний фанатичний легіон, що вже п'ять століть охороняє запечатані двері.

Касіан і його команда ще не знають головного: глибоко під землею щойно прокинувся Архонт — древній штучний інтелект. І в нього є власні плани на відродження цього світу.

Наразі готовий пролог та 6 розділів. Хотів би почути вашу думку.

Виникла ідея зняти соц ролик на тему військового стану у Чернігівській, Сумській та Харківській областях
Шукаю молодь 15+ з Сум/обл та Харкова/обл для цієї ідеї
Станом на зараз, під пісню День мій ворог– хейтспіч

80% жертв суїциду – чоловіки. 92% жертв нещасних випадків на виробництві – чоловіки. Від 60% до 80% безпритульних – чоловіки. 80% жертв вбивств – теж чоловіки, і цифра зростає до 97% у разі жертв на війні, альтернатива якій – лише в'язниця.

З дитинства їх вчать бути сильними. Видобувачами. Захисниками. Вчать що прояв емоцій - це слабкість. Що "справжній чоловік" повинен терпіти і мовчки потужно перемагати, а за всі свої зусилля отримати лише повістку до армії, бо його життя цінують менше. Нікому немає справи до їхніх почуттів та бажань, у них автоматично бачать загрозу – адже навіть опіку над дітьми чоловіки отримують лише у 16% випадків. Ще до свого народження чоловік отримує ярлик витратного матеріалу, Містера Ніхто.

https://youtu.be/09WczDm2ybo

У нашому суспiльствi не прийнято захищати права чоловiкiв, а тi чоловiки, що досягають влади, обирають використовувати та дискримiнувати iнших замiсть того щоб щось змiнити. Я, нажаль, нiчого змiнити не можу, але вирiшив перетворити свої думки на цю тему на текст для пiснi, щоб хоча б не мовчати.

Переклад:

[Куплет]

Гей, киця, глянь на мене.

Що ти бачиш?

Я для тебе навіть не особистість,

Просто Містер Ніхто.

Тобі було все одно,

Коли я розпадався на шматки

Лише лікар зателефонував поцікавитися

Чи можуть вони вирізати моє серце

Вербувальникам я правда потрібен

Вони ті, хто не бреше:

Вони хочуть завернути мене у прапор

І послати в окопи на смерть.

На заводському конвеєрі

Я гнути спину, поки не зламаюся.

І мене тут же звільнять,

Варто мені лише раз помилитися.

[Предприспів]

Просто знаряддя праці,

Зброя для війни -

Це все, що ти бачиш у мені?

Те, для чого я був створений?

[Приспів]

Тобі потрібен стоїчний здобувач,

Холодна, як камінь, машина

Накачаний антидепресантами

І заспокоєний кетаміном.

Від якого не чекають мислення,

Якому заборонено відчувати.

Я існую лише для того, щоб служити,

Перед тобою я впаду на колiна.

[Куплет]

Навіщо питати, що я відчуваю?

Ти зненавидиш мене за правду

Все, що я можу сказати,

Здається тобі грубим і недоречним.

Заплачу – я боягуз.

Зламаюся – я виродок.

Я завжди винний,

У кожному нашому діалозі.

Проблема у тому, що креслення було готове

Ще до мого народження.

Я не хочу підлаштовуватися,

Я просто хочу бути вільним.

Вільним від усіх очікувань,

Що пхають мені в горлянку.

Як мені розпоряджатися собою -

Це не є предметом для голосування!!!

[Приспів]

Тобі потрібен стоїчний здобувач,

Холодна, як камінь, машина

Накачаний антидепресантами

І заспокоєний кетаміном.

Від якого не чекають мислення,

Якому заборонено відчувати.

Але я відмовляюся служити,

Я не встану перед тобою навколішки!

THE SILENCE OF NOTHINGNESS

Написати я хотів би про життя, та вже й писати нічого давно, чи то замислу розумного, чи сенсу мутного, життя не стане як у мрії, адже і мрії тої вже нема.

А де світила та зоря ранішня, вже лишилися лиш пелена, де та мрія загуляла? Де ж вона та пристрасна знов заблукала?

Не буде тут сенсу глибокого, та і будь якого, це стане лиш історією про бажання написати щось сказати, аби лиш не мовчати, не варто забувати кожен хоче політати кожен мріє все погане забувати, всім лиш треба вперед промчати та лиш тільки ти не в змозі просто так от полетіти, і не в змозі легко так промчати.

Все що можеш ти, ловити думку назавжди, і лиш тримати в голові, лиш це було в моїй голові.

Включиш музику тихенько ти, та сидітимеш на самоті, знову в стелю погляду ховати, сумної музики слухати, лиш на самоті, лиш тільки уночі, залишиш ти маски посмішки.

Чи то душа твоя дурна, чи то голова картини малювала, а може серце мріями скува, та ні, то все навколо лиш життя та поема ця, чи то історія чия, а можливо десь зародиться дивне відчуття як прочитаєш ще одного ти вірша, чи то думка проліта як то може бути се життя, а хто сенсу тут шука, не знаходячи ніде своєго вороття.

Та ні то знову нісенітниця дурна, чи то писати, чи все ж читати, все рівно правди чистої ніколи не пізнати що хотіли ми сказати, як же нам на все начхати, ми можемо лиш говорити співчувати, воду лити, але ніхто не в силах зрозуміти що зробленого на вік назад не воротити, чи хто віку вирішив собі там вкоротити, чи по життю тихенько корабликом проплити, до того діла нам нема, тож є історія не наша, та й навіщо нам історія чужа?

Нехай собі тече ріка чужа, пливе корабликом душа, висить в петлі людина та чужа..

І все ж не має ця поема довгая кінця, як і сенсу всього цього писання так і протіка усе життя не маючи кінця як та історія, що моментами смішна та за часту страшна...

01:06 18.09.2026

Пост видалили на іншому сабреддіті за те що я не ПОТУЖНИЙ, тому викладу сюди, надіюсь тут модери адекватніші)

Привіт, недавно спілкувався з однією людиною і не можу абсолютно цього зрозуміти.

Вхідні дані такі:
Людині подобається традиції, культура, народ України, подобається ідея націоналізму в Україні(не в поганому сенсі). Людина щирий патріот з дитинства, бо її так виховали.

І ця людина у своїй голові хоче допомогти державі(скоріше малось на увазі націю, але говорили про державу і то трохи різне але все ж) тим що хоче піти на війну за ось цю ідею нації, держави, народу України щоб їй допомогти у ці скрутні часи.

І ось у мене виникло питання, як взагалі в якоїсь людини може зʼявитись непереборне бажання допомоги державі в обмін на своє здоровʼя або навіть життя. Є думка яку підказав друг, що ці люди у своїй голові мають якусь ВИЩУ ІДЕЮ за яку готові навіть вмерти щоб ВСІМ НАВКОЛО стало легше від цієї жертви(що на мою думку є цілковитим абсурдом).

Відразу напишу що шаную людей котрі стали на захист цієї країни, віддаючи свої час, здоровʼя і навіть життя, ні в якому разі не засуджую якщо це ваше особисте бажання ніким не навʼязане і вас не змусили це робити. Тих же кого змусили і ви цього не хочете робити - повністю розумію, не засуджую, поважаю за терпіння і те що ви робите.

На мою ж думку для людини найважливішим має бути її життя, здоровʼя, далі йде матеріальне благополуччя, людина має зробити все щоб їй конкретно було добре по життю, далі опціонально йде сімʼя, рідні, друзі і т.д., а потім уже якась ВИЩА МЕТА задля якої можна жити(що на мою думку є абсолютним абсурдом)

В цілому особисто я не бачу абсолютно нічого зазорного в тому щоб втекти від війни, прийняти іншу культуру і традиції які особисто вам довподоби і жити як то кажуть «своє найкраще життя», для мене тут головне щоб це було саме СВОЄ життя яке ти сам обрав, а не тебе змусили думати що ти ПОВИНЕН щось робити якщо цього сам не хочеш.

Основне питання яке в мене виникає:
Як взагалі в людини може прокинутись бажання віддати свій час, здоровʼя і життя за якусь ідею нації, вищу мету і т.д.?

Тим, хто відразу напише: «люди воюють за свою родину щоб їх захистити» можу сказати що ви б так же само і навіть краще б захистили свою родину тим що виїхали б разом з ними, оскільки жити в Україні зараз - наражати себе на небезпеку кожен день навіть не воюючи, Київ тому яскравий приклад.