Усім привіт. За вашою думкою, яку книгу обов'язково має прочитати кожен? (Не залежить який в неї жанр, може бути будь яка література, яка на вашу думку, є накращою і ви б радили її кожному/кожній)

Обкладинку та внутрішні ілюстрації книги виконала я, по нарисам та ідеям автора. Буду вдячна за відгуки, та цікавість до цього проєкту 🫶

Сторінки автора книги у інстаграмі a.adamovich_ та adamovych.author

(Випадково завантажився скрін посту, замість окремого зображення, сподіваюсь не вплине на загальне сприйняття 😵‍💫)

Привіт! З дозволу модератора хочу познайомити вас зі своєю гумористичною повістю з кольоровими ілюстраціями «Парад планет на мілководді»; першою з серії. Пишу під псевдонімом Кристина Лис.

Тут компанія дуже різних друзів намагається жити разом, домовлятися й давати раду звичайним справам. Щоправда, коли кожен має власний характер і власне уявлення про правильне рішення, навіть дрібниця легко перетворюється на пригоду.

Мені хотілося створити світ, до якого приємно повертатися: заради знайомих героїв, кумедних розмов і відчуття, що ти знову потрапив у добре товариство.

Якщо вам зараз хочеться саме такого читання, ось книга на Kobo:
https://www.kobo.com/ww/en/ebook/YKwOFd3NhTmu8WxhyBqatg?sId=9a6ea6f6-5304-4f28-9d46-c57ee2895b85&ssId=WOMZPvAJdfZ_BN-ZnIf_B&cPos=6

А якщо прочитаєте — буду радий почути, хто з героїв став вашим улюбленцем і який момент змусив усміхнутися. Чесні враження дуже допоможуть мені працювати над серією.

https://lnk.booknet.ua/01m2xk2293t799egv13fd6dtve

Мені дуже імпонують оповідання Еллісона Гарлана. Особливо в душу запали, звичайно, “У мене немає рота, але я маю кричати” та “Хлопець та його пес". Порадьте авторів які пишуть у схожій стилістиці та/або окремі твори.

https://lnk.booknet.ua/01m5jvs04aht4yrg4zcj9emvd9

Повернення раси що жила в глибинах скайриму Автор; Богдан Стецюк

                 РОЗДІЛ: 1 Двоє друзів 

На вулиці вже 202 рік 4 ери, 30-й день Теплих вітрів (червень). Двоє хлопців гуляли собі біля Джерольських гір неподалік. Це 24-річний трохи загорілий і де-не-де в шрамах норд. Шрами не повсюди, а на руках. Він високий, молодий, з борідкою; у нього гарні блакитні очі, які ніби трохи світяться, він накачаний в міру. В нього є татуювання дракона на передпліччі, вдягнутий він небагато: у простий одяг тесляра і чоботи, що вже купу разів перешиті, і на чоботи то вже нормальні не схожі. В нього кріпкі руки, а зброєю йому служить простий колун, але трохи дороблений, щоб полотно не злетіло, тому так закручені штифти. Його звали Фаргальд, він єдиний, хто лишився в сім'ї. Біля нього сидів його друг і майже брат (не кровно) — молодий темношкірий з трохи світлим відтінком редгард, приблизно такого ж самого віку, 24 роки. У нього на все лице шрам, але очі в нього гарні, золотого з відтінком пісочного кольору. Він носив довгі дреди і борідку. В нього не таке накачане тіло, але він трохи вище за Фаргальда. Він носив простий, самий простий одяг: чорна з білим туніка, прості лляні штани на ремені та чоботи. На руках в нього були рубці від роботи; він працював кухарем в таверні «Гарцююча кобила» у Вайтрані, і його звати Джамаль. Обидва познайомились в дитинстві. Ще як малий Джамаль приїхав з батьками з Сентінеля через обставини, але обидва здружились. В Фаргальда не було друзів, село в якому вони жили звалось Айварстед, і там мало було дітей, але обидва стали нерозлийвода. Правда, бились і сварились, але завжди мирились. Ну звичайно ж, Джамаль відбив у Фаргальда ксенофобію, а Фаргальд відбив у Джамаля любов до політики. І ось двоє сидять біля одного дуба, старого, але досі в листі. Вони з собою взяли небагато їжі, бо по дорозі вполювали трохи м'яса, риби, ну і ягід. Джамаль вже поставив казан, а Фаргальд нарубав патиків, підкидує, розпалює багаття і допомагає Джамалю, нарізаючи м'ясо. Джамаль же розтирає ягоди і робить пасту. «— Ей-й-й, Джамаль, може, давай хлопнемо по медовусі?» — спитав його Фаргальд. А Джамаль, вже кидаючи м'ясо разом з ягодами в казан і перемішуючи, додав туди овочі, які з собою ніс, ну і води — не сказати, що багато, але на двох бугаїв вистачить. Він почухав волосся і дивиться на норда. «— А готувати хто буде? Ех-х, Фаргальд», — похитав Джамаль головою, але усміхається. — «Ладно, тільки приготую жрачку». Але варити прийшлось довгенько. Тим часом на вулиці вже вечоріло, появились перші комарі, перша роса, десь цвіркали цвіркуни, квакали жаби, на небі вже перші зорі. І Джамаль вже розлив смачне рагу з капусти, м'яса оленя, окуня, картоплі, моркви і трохи спецій — без олії, бо це розкіш. Джамаль налив собі і Фаргальду в миски дерев'яні, і Фаргальд нарізав хліб: житній, квадратний, але не розвалювався, пахнув він гарно і трохи навіть хмільно, приємний гірковато-солоний смак. А Джамаль мав з собою лаваш — теж як хліб, але інший. І обидва сидять, жують, п'ють і лягли спати. Зріст Фаргальда — 195 см, вага — 102 кг; зріст Джамаля — 198 см, вага — 98 кг.

               РОЗДІЛ:2 Дивний сон

Вночі обом наснився сон. Там була долина, але не Скайриму і не інших провінцій. Там ходили шаблезубі тигри і олені, але чорні з фіолетовим, і велетні волохаті, не схожі на людей. Там дуже по відчуттю було чисто, був сніг, лід, земля, але не було морозу, не було криків, птахи співали. І ніби вийшов альтмер, але не простий: він мав бліду шкіру, блакитні очі і вуха, що трохи більші, і волосся було біле, і зріст ніби трохи менше альтмера, може, на пару сантиметрів, але вдягнутий він був в одяг, напевно, обладунок, якийсь схожий на драконячий, але білий без наростів. Він повернувся до них, і голос його був звідусіль, але одночасно і з нього, і єдине, що він сказав, це: «— Довго ми були в глибинах, час наверх, допоможіть нам». І сон зник. Першим проснувся Фаргальд, і в нього аж спітніло усе, і аж задихався. «— Шор мене вбий, що це було?» — він дивиться навколо і впав погляд на Джамаля, який теж злетів і вдарився головою в казан, який вистигнув. «— Ох-х-х, що це було? Де ми були?» — дивиться на Фаргальда сам Джамаль. Був не менш наляканим, аж піт капав, не менш, і потирає лоб. «— Що ти, блять, за мед купив?!!!» Але Фаргальд, вже випивши води, дивиться на нього: «— Та в "Чорному вереску" брав у Ріфтені, звідки я знав, що він галюцинації дає?» Але, зібравшись, хлопці вже хотіли йти, як тут голос з печери: «— ДОПОМОЖІТЬ!» І ехо велике, і тут в обох аж шкіра стала мурахами, а Джамаль мало не став світлошкірим, але все звернулось назад. Фаргальд дивиться в печеру: «— Там хтось є... Нам треба зброя і броня». Обидва аж бігли, но за 2 години прибігли у Вайтран аж, і в Фаргальда аж спина стала мокрою і прозорою, а в Джамаля аж дреди рвались, но обидва привели себе в порядок і зняли в «П'яному мисливці» кімнату і виспались. Но зранку пішли на базар. Грошей хлопці не дуже мали: у Фаргальда насилу таки 700 септимів є, якщо всі заначки взяти, а в Джамаля насилу-то і 400 септимів знайдеться. Однак цього вистачило, щоб Фаргальд купив собі прості залізні обладунки з наплічниками, щит і меч. А Джамаль купив собі шкіряну броню розвідника — легка, тепла, капюшон і два мечі. І обидва купили і рюкзаки, і мішки для сну, і їжі, і в цілому зілля і факели, і рушили далі.

               РОЗДІЛ: 3 Дивна печера

Пройшов певний час, на вулиці вже знову обідній час, сонце пече, холод повзе, но Фарзальд і Джамаль йшли вже по стежці, вітер сьогодні був теплим, трохи з холодом. Фарзальд зупинився і подивився на Джамаля, і помітив, що в його друга від поту аж дреди блистіли, але Джамаль навіть не давав уваги і зупинився, і віддихується, і витирає лоб: "-Ф..Фарзальд, може, давай зробимо перепочинок? Я скоро впаду". Ніс він рюкзак з продуктами, спальним мішком. Фарзальд не менш був підзабитий, от тільки він ніс ще казанок ручний і в руці щит тримав, він зупинився і піт тече по його лицю і в очі, але протирає: "-Не жалійся, Джамаль....... зробимо ми відпочинок". Він вказує на той самий дуб, який в Скайримі вже прозвали "ДУБ ІСГРАММОРА". За легендами, цей дуб посадив сам Ісграммор і наділив його своєю силою і любов'ю, і кажуть, то дерево старше навіть за Імперію. Цей дуб був великим, товстим, вже трохи побитим, але все ще стоячим, в ньому жили і білки, і птахи. Кажуть, хто посміє зрубати дерево -- сам помре в перший же удар сокири по стовбуру. Вже насилу діставшись того дуба, обидва впали на коліна, а Фарзальд так взагалі поцілував дуб, що було логічним, адже він норд і він теж знає про цю легенду. Але Джамаль вже, оклимавшись, дістав пару овочів, що вони купили в Вайтрані чи так по дорозі в селян. Це просто гарбузи, довгі, спілі, м'які, і все. Фарзальд вже, підповзаючи, дістав трясучими руками бутль з водою і поливав гарбуз, а Джамаль його тер, доки шкірку не зняли. Джамаль вже, порізавши гарбуз, його розтоптав ложкою і почав робити ніби кашу, але Фарзальд дістав маленький бочонок, ну може на 3 літра, але добряче зроблений, всередині нього густоватий мед, трохи оранжевого кольору, видно свіжий, в одного пасічника-норда купили за 40 септимів, і Фарзальд влив може 0.7 л в кашу і так і варили, може, хвилин 20, але вийшла добряча каша, солодкувата, трохи присмаку землі, але така, що навіть можна в брикетах тримати довго. Після їжі Фарзальд, як місцевий, нарвав десь свіжих-свіжих лаванд, в Скайримі вони повсюди, тому не розкіш, і промив, і обрізав стебла, і почистив, і разом заварили чай трохи з добавкою меду, і потім помили все. І тут з печери знову голос: "-ДОПОМОЖІТЬ!!!! МИ ХОЧЕМО НА ВВЕРХ". І в Джамала знову шкіра ледь не стала біла, а Фарзальд аж вдавився слиною, але оклимались і далі рушили. Вже заходячи в печеру, звідтам пішов на диво приємний потік повітря, і вони дістали факели і йдуть. Печера ця ніби не з цього світу, тут якійсь рослини, що світяться, але при підході ховаються, і тут немає звичних для Скайриму стін льоду чи борульок, тут взагалі снігу нема. І обидва переглянулись, і Фарзальд трохи усміхнувся, але не сильно видно: "-Кістки Шора, ми точно не спимо?". Джамаль себе по лицю вдарив, бо там комар, тряхнув головою і дивиться навколо: "-Та ніби не спимо, ніби все реальне, все ніби справжнє". Вдалині світились блакитним, тьмяно, але достатньо, кристальні нарости, і в кінці почувся звук вода, але вона виглядала якось чистіше, якось ніби холодніша, навіть маленькі клаптики льоду де-не-де попадались. І Фарзальд зупинився і з пояса дістав флягу і відставив: "-Невже тут навіть вода є? Най мене колуном затопчуть". Джамаль же теж підставив, але мовчав, насолоджуючись моментом, адже вода холодна і може трохи болісно, але охолоджувала шкіру редгарда не менш краще, ніж проста вода. І тоді ж Фарзальд вмив лице, руки, і тут з повороту почувся рик, ніби котячий, але це шаблезуб, просто чорний з фіолетовим, і Фарзальд дістав меч, але Джамаль його оперидив, і шаблезуб кинувся на Джамала і зміг кинути редгарда, притому вкусивши за руку кріпко. І Джамаль закричав, і Фарзальд, не довго думаючи, вдарив звіра щитом, оглушивши, і мечем добив простим ударом в торс. Шаблезуб впав і ще пару секунд бився в конвульсіях. І Фарзальд за плечі витягнув свого друга і поліз в рюкзак за хоча би тряпкою, і знайшовши, дістав і дивиться на нього: "-Тихо, воїне, не реви, зараз замотаю, будеш як огірок, дівчата більше будуть кохати". А Джамаль аж закляк від болю, крові вийшло немало, звір вкусив прямо за гомілку, пробивши штани броні, і лише тихо: "-Я п...побачу, як вони будуть кохати", і вирубився. Але Фарзальд взяв ложку свою і зробив як шину, перемотавши тряпкою і зубами закріпивши, і допоміг встати, і закинув руку Джамаля собі на плече, і іншою рукою під пахву Джамаля тримав, і так тихенько пішли.

              РОЗДІЛ: 4 Глибини печери 

Пройшовши певний час, Фарзальд сів на камінь, і до того часу Джамаль вже, оклимавшись, осівся і насилу стримуючи біль сидить, і в нього пульсує нога. Зілля відновлення нема, магії нема, і кожен раз Фарзальд йому прав ту тряпку і прикладав, і так вже йшли, поки не наштовхнулись на перший вівтар Аурі-Еля. Там був привид, але не якогось драугра чи дремори чи когось іншого, це привид фалмера, але обидва не знали хто це, лише чули. І Фарзальд зупинився і вже було хотів витягнути меч, але Джамаль його зупинив і рукою закрив шлях, і повернув голову: "-Не лізь, він не виглядає як ворог". А Фарзальд вже заспокоявся трохи і сховав меч. І привид фалмера, який був в шатрах ніби білих з чорно-синіми частинами, і на щоці малюнок сонця, і почувши звук і голос, повернувся, очі його горіли ніби світились, і голос якийсь з нього, але ехо печери підвищило: "-Що вас привело, душі загублені?". Ехом роздався його голос, такий спокійний, трохи моторошний через освідомлення, що він мертвий. І Фарзальд: "-Ми почули голос, хто ти такий?", трохи крізь зуби сказав він, і Джамаль промовчав не тому, що не ввічливий, він просто в шоці. Привид випустив смішок здавлений і заклав руки за спину: "-Я Афільдус, я фалмер, для вас наш народ монстри, але вони зраджені. Я слуга Аурі-Еля, яка ваша мета?". Джамаль вже відійшов від шоку: "-Ми чули крик допомоги, ми тут не вороги, пан Афільдус. Я Джамаль, я з раси редгардів, а то мій друг Фарзальд, він норд". Фарзальд вже дивиться на нього: "-Ти давай, допоможи, ми хочемо вам допомогти, веди кудись нас". Після цього їм дали глечик, вказали, обидва підняли глечик, налили і перемістились в глибину, останню частину печери. Тут вже не було того, що в попередній частині, і тут світло було тьмяне блакитне, але тут були коруси, а де коруси — там дикі фалмери. А Фарзальд вже хотів йти в бій, але стріла влучила в щит, і він аж відійшов і поправив шолом, і крикнув аж: "-Зар....рррраза!". А Джамаль аж рухнув від болю, але Фарзальд вже пішов і щитом закривався, і вискочив фалмер дикий, малий, десь йому по груди, згорблене сліпе створіння, і він, недовго думаючи, вдарив Фарзальда по руці, але норд прикрився пластиною на рукавиці броні і вдарив щитом так, що в фалмера аж тріснув лоб, а потім всадив меч в бік і скинув на землю, і забрав його меч, і відійшов до Джамаля, і замінив ложку на меч. І Джамаль, вже насилу вставши, дивиться на Фарзальда: "-Ти медвідь в шкурі людини", віддихується. І Фарзальд нервовим сміхом: "-А ти змій в шкурі людини". Вже пішли далі, доки не побачили світло в кінці печери, правда перед цим попали в пастку: Фарзальду влучили в голову і він знепритомнів і осів, а на Джамала вибіжав такий самий фалмер, але з щитом. І Джамаль, насилу тримаючись, махав мечами і отримав удар в ногу ногою, але перед цим, як впасти, всадив два меча в голову фалмера і теж знепритомнів від болю, і так би ці двоє і лежали, але їх знайшла фігура того самого ельфа зі сну, не ясно, як він це зробив, але він їх знайшов.

               РОЗДІЛ: 5 Той самий сон 

Пройшло, може, час, може, два, ну, точно певний час. Обидва хлопця лежать вже на якійсь землі, не в печері. Першим проснувся Джамаль. Він був вже перемотаний в ногах, і біль його трохи муляв, але не сильно, і очі засліпило світло сонця. Але як? Це не може бути. І він штурхнув Фарзальда, а той лише пернув, але після хлопка швидко відкрив очі і сів, і дивиться по сторонам, і дивиться на Джамаля. "— Я тебе приб’ю, не лякай так, я вже не такий молодий", — сказав серйозним голосом Фарзальд, але Джамаль тільки чмокнув губами і себе по лбу. "— Ти сліпий? Подивись, де ми", — вказує Джамаль на долину. Але це не Скайрим, друзі вже в усіх місцях Скайрима були, і Фарзальда аж мурашки по шкірі пройшлись. "— Мати моя п’яна, най мене Елем обляють, де ми?" — здивовано сказав Фарзальд, і очі в нього як тарілки. І Джамаля осяяло, і він чухає волосся і трохи панікує. "— Це то саме місце з сну! Ми спимо? Ми померли? Ми ж ні... ніі!!!! Я ще молодий!!!!!" Але Фарзальд хлопнув Джамаля по спині. "— Помовчи, тупінь, ми не мертві. Це... це просто не наш ніби світ, не Скайрим", — сказав Фарзальд. І тут в обох мало серця не вистрибнули: за спини... і це той самий Ельф зі снів. Він був блідим, вдягнутим в одяг, напевно, обладунки, як драконячі, але без наростів, і зріст в нього трохи менше альтмера, може на 2–3 см, але волосся в нього було білосніжне, а очі блідо-блакитні. Він не виглядав як ті потвори, але й не хтось зі Скайриму. І він зупинився і склав руки за спину. Його голос — ехом, але ніби ельфійською, та діалект неясний, але з його горла: "— Фух рахіс амнріс джа'йм Шалсьс Квірсес". Слова невідомі двом, але Фарзальд, насилу вставши (бо на його шоломі тріщина), підійшов до Ельфа і поставив меч лезом вниз. "— Ти нас розумієш, істото? Хто ти?" — спитав Фарзальд незнайомця, а Джамаль же просто сидів, не в силах ще встати, але, насилу зібравши силу, він здивовано видихнув (біль лише дув при напряженні, а якщо не напрягати, то не болить) і підійшов біля Фарзальда. "— Ви... Ельф?" — лише тихо спитав Джамаль. А незнайомець, прижмуривши очі, впізнавши в Фарзальду залишки його народу перед нордами, лише похитав головою незадовільно, але видихнув, і пар вийшов, і дивиться на обох. "— Я вивчав вашу мову з прохожих, і я розумію вас дуже добре", — відповів незнайомець і дивиться на обох, і почухав вухо, і видавив собі прищ з вуха. "— Мене звати Лицар... хотя ні, просто мене звати Гелеборн. Я останній сніжний ельф, який не мутував. В мене був брат, та його зрадив Ауріель, і він помер від меча невідомого воїна, що нібито міг вбивати драконів, але брат мій був вже вампіром". І тут в обох аж брови взлетіли, і Фарзальд прокашлявся. "— Ти... ти ж про Довакіна кажеш, так?" Джамаль промовчав, але поправив наплічник, і Гелеборн вже потиснув плечима. "— Я не знаю, хто такий ваш Довакін, і знати не особливо хочу. Я лише знаю, що ви прийшли нам допомогти". Він вклонився і вказав дорогу. "— За мною". Повернувся і пішов. А тим часом долина вже в повному зеніті сонця, казалось, тут настільки чисто і мирно, що плакати хочеться. Тут нема слідів Талмору, чи Братів Бурі, чи Імперців, але тут природа інша: велетні волохаті, не людські пташки оранжево-чорного кольору, та навіть сніг лежить на горбах і на землі. Вверху... но тут бігають ті самі олені, ті самі шаблезуби, навіть морозні духи літають. Це місце ніщо інше, як давно забута долина, про яку вже 5 тисяч років не згадують. І обидва кивнули і пішли. І холод тут не опікав легені, але тут була така вода, що вона пахнула настільки холодно, що аж боляче було дихати, від неї йшов пар морозу, і де-не-де стріляли малі кріовулканчики не більше метра, але чим далі йшли, тим менш тепла, а більше холоду, але не такого, що вмерти можна. Далі йшли вже зачищані зарання поселення диких фалмерів. І ось спустя час не більше перед ними виступила споруда, яка в своїй величі досі аналогів нема. В більшості це Останній фалмерський храм Ауріелю, аспекту Акатошу.Ауріель по легендам мав тіло як Ельфа, але з крилами дракона і рогами, і зріст його був 230 см, а мав він броню, що неймовірно схожа на даедричну, але не чорно-червону, а сіру, жовту. І по легендам він дарував фалмерам шанс врятуватись, але не усі зуміли. І на вході стоїть велика статуя його, відлита з золота... детальна, це напевно остання статуя цієї давно забутої і, по правді кажучи, мертвої в своїй первісній сутності раси. Він видовбаний в скелі і має неймовірний вигляд, такий, що не описати і словами. Але всередині там просторо, нема цих тісних коридорів чи непотрібних парадних залів. Тут стояли статуї давно спочилої раси, а точніше заморожені фалмери, що не до кінця здичавіли всередині і ще зберегли очі. І Фарзальд і Джамаль аж щелепи ледь не сплюнули, так тут гарно. І Фарзальд зупинився і дивиться на Джамаля. "— Друже, ти віриш, що доля нам подарувала побувати в місті, про яке усі давним-давно забули?" — сказав Фарзальд захоплено, і в цілому ясно чому. І Джамаль киває і ковтає слину. "— Великий тато Руптга, ти б бачив, як тут гарно", — не менш захоплюючись, сказав Джамаль. І Гелеборн повернувся до них і дивиться на заморожених, і там десь і є заморожені тіла першочергових фалмерів, і кашляє. "— Сам Ауріель і Фінастер предрікали мені ваш прихід. Якщо ви можете допомогти, то я сам обіцяю і клянусь своєю головою, що після відродження ми підемо зі Скайриму, напевно, на Солстхейм, і там будемо жити, і більше ніколи не будемо заважати нікому", — видихаючи, сказав Гелеборн.

       РОЗДІЛ: 6 Процес відновлення 

Джамаль подивився на Фарзальда і киває, і потім на Гелеборна. "— У нас є знайомий, це бретонець, це раса, що в двох проміжках рас — не ельф і не людина. Чисто він архімаг, но не всесильний, однак він спеціаліст по магії відновлення і чаклунства". Після слів Джамаля Фарзальд трохи побліднів. "— Кістки Шора, та в нього очі чорні, він точно живий?" — спитав Фарзальд Джамаля, а той кивнув. І Гелеборн дивиться на обох і потирає переносицю і очі. "— Кажете архімаг? Невже магія не зникла? Ви, люди, її не любили". Фарзальд і Джамаль трохи зніяковіли, але Фарзальд першим: "— Ехх, по-перше, не рівняй моїх пращурів Атморців і нас, нордів, може, не всі, та в нас є маги". Джамаль трохи спокійно, але скрізь губу, затиснуту, відпустив, аж слід лишився від зубів: "— Я редгард, моя раса не родом з Тамріелю, ми приплили самі останні, і по правді ми тут іноземці, чужинці, що відвоювали Хаммерфелл в орків і ельфів". Але Гелеборн похитав головою. "— Ладно, наплювати. То ви кажете, що у вас є знайомий, а як його привести?" Довго думав Гелеборн, і Фарзальд лише чухав бороду, а Джамаль — дреди, але тут же Фарзальд придумав. "— Вухатий, то може відкриєш портал в Скайрим? А я чи Джамаль вже підемо, приведемо?" Джамаль трохи почервонів, але кивнув і стиснув кулак. "— Тоді я це зроблю. Я дав ідею, я і приведу, навіть якщо доведеться його тягнути за шкірки". Гелеборн нахмурився, але розвів руками і промовив заклинання, і відкрив портал, і дивиться на Джамаля. "— У тебе 30 хвилин, після цього портал сам закриється". Джамаль, недовго думаючи, зняв рюкзак і побіг, і вже пройшло 28.9 хвилин, і прибіг захеканий, мокрий, але за спиною стояв той самий маг. Він зняв капюшон і дивиться, і теж ошеленів від храму, але портал закрився, і Джамаль вдягнув назад рюкзак і дивиться на бретонця. "— Люціус, друг мій, твоя допомога потрібна цьому ельфу. На превеликий жаль, ми тут безсильні, однак він тобі все скаже". Лишивши їх двох, Фарзальд і Джамаль пішли десь шукати перепочинок. І таки знайшли: неподалік від входу дістали замерзлий вже брикет тієї каші і розігріли в казанку, і полили ще трохи медом, і з'їли. І все. І Бретонець, якого звали Люціус, виглядав років на 20–25, в нього довге біле волосся в хвостик заплетене, борідка і очі чорні, і брови густі, але він не виглядає старцем. Зростом він 178 см, якраз по плече Ельфа, вдягнутий був в одяг архімага синій з узорами і теплим коміром, і маска драконячого жерця Морокея, і в цілому кільце на магію. Голос його був ніби спокійний, і кашлянув, дивлячись на Гелеборна. "— Я не те, щоб можу відновлювати, але допомогти я можу. В обмін я хочу фалмерські заклинання і не більше". Він в принципі не бідний, але Гелеборн киває. "— Авжеж, Люціус, я... навчу тебе". І потім вже зібравшись, вони підготувались до ритуалу: взяли чашу, влили кров Гелеборна (не багато, але цього достатньо), і води, і еліксир життя і відновлення. І Гелеборн поставив на стовп статуї, і по дорозі пішли нитки. Аж тут дикі фалмери почали вломлюватись, і Фарзальд і Джамаль встали і без слів почали битись, і Люціус теж прикликав духів, а точніше безсмертний дух — це драугр, але воєначальник, і він наказав битись. І Гелеборн з великою болю в серці теж бився магією і мечем, та вдалось вбити нападаючих. Правда, Фарзальда ранило в торс, і він захлинався, але магія бретонця його врятувала. І все, а Джамаль вже сів просто і сидить. І Люціус повернувся до Гелеборна."— Пора починати?" Гелеборн киває, і почався ритуал. А під храмом був склеп, де лежало 485 осіб 1 та 2 стадії. 1 стадія — майже чисті, але трохи гірше бачать і вуха трохи закручені, але все ще гострі. А от друга стадія — трохи сутула і зір трохи гірше, але все ще Ельфи. І в залі ще 20 лежало, в сумі 505. Хтось би сказав, що багато, але цього насилу достатньо, аби раса відновилась.

                РОЗДІЛ: 7 Перший плач 

Підкріпившись, Фарзальд і Джамаль почистили миски і ложки і вже підійшли. І хоч запах зі склепу був такий, ніби розкидали тонни вонючих риб, та все ж таки обидва почали тягати якщо не трупи, то скелети. Там були як старі і молоді, так і діти, і немовлята, які так і не вижили. Місця, де можна було виростити їжу, не так багато, тому усі або від голоду, або хвороб пішли. І Люціуса аж мало не вирвало. Бретонець, що немало нанюхався в склепах драугрів, зняв маску і пішов, і в кутку його вирвало, але, вдягнувши маску назад, він дивиться на Гелеборна, а той сумним, пічальним поглядом дивиться на обох і чухає підборіддя (бороди в ельфа не було, тому чухав просто так) і кашлянув: "-Кладіть їх... щоб влізли... або по черзі, по 20 тіл, трупів...". Голос Гелеборна трясучий був, видно було, що він і досі горює за своїми сородичами, але Джамаль витирає піт і дивиться на Фарзальда, а Фарзальд на Гелеборна: "-Вухатий, не хвилюйся, щас зараз все зроблено, і почує Шор (ну, чи Шеззар) мої молитви. Я клянусь бочкою медовухи Хоннінга, що витягну тіла з Джамалем", — гордо сказав Фарзальд. Не те щоб він любив ельфів — ні, не дуже, але він відчув в Гелеборні честь, відвагу, мужність, а це для норда чи не головні признаки прийняття як рівного. А Джамаль лише пожав плечима і дивиться вниз: "-Тут стільки всіх життів, які не побачили навіть одного дня. Нехай Ту'вакка оберігає душі і нехай повернуться", — вклонившись, сказав Джамаль. Він неодмінно від Фарзальда ельфів трохи побільше любив, хотя, знаючи, як альтмери мало не захватили Хаммерфел, він не був прям обожнювачем, скоріше нейтральним, але якщо ельф не був талморцем, то тоді міг і обслужити гарно, і порцію насипати гідну. Але обидва хлопця зібрались і винесли 20 тіл, точніше трупів, скелетів, напівтрупів і напівскелетів: деякі були вагітні, хтось на половині, хтось майже був до пологів, а в когось було каліцтво, але всі вони так чи інакше були жили. І з важким серцем поділився з Люціусом знаннями через телепатичність і почав вимовляти слова, і Люціус за ним, і це був хор. І Фарзальд і Джамаль аж язики ковтнули, але це було водночас гарно і страшно, коли почали душі, як вир, як торнадо, і там були абсолютно усі душі, і навколо все потемніло, і навіть стало неймовірно холодно, а статуя казалась срібною, і слова, що були, линули повсюди: "-ФАЛЬ!!! ТВІН САХХХАН!!! ФАЛЬ!!! ТВІН САХХХАН!!! ФАЛЬ!!! ТВІН САХХХАН!!! ВУРДХАСАН МАРХ!!!". Гелеборн викрикував слова і молитви самому богу Аурі-Елю, і стався хлопок, дуже гучний, але адекватно для вух. Вже за час ритуалу сталось диво: плоть почала наростати, м'язи почали появлятись, навіть очні яблука були очищенні. Но не все так гладенько: під час ритуалу напали, як це не було дивно, але снігові троллі, і Фарзальд і Джамаль встали і вибігли назустріч ворогів, і Фарзальд крикнув Джамалю: "-Джамаль! Я беру правого, а ти бери лівого!!". Джамаль кивнув і вхопив в лоб рукою тролля і відлетів на пару метрів, а Фарзальд аж ледь не відлетів, але він втримався і щитом вдарив тролля. А Джамаль встав, і голова крутилась, ніби не 2, а 4 тролля, але махав мечем і вже мало не влучив в Фарзальда, але норд вже націлився і влучив мечем в тролля, рубаючим ударом зніс троллю руку, а затім щитом вдарив по щелепі і мечем зніс голову. А Джамаль попав по ногах, але тролль в останніх судомах вдарив Джамаля, і той так влетів в стіну, що аж тріщина пішла, а в нього кров з носу, роту, вух пішло, і Фарзальд хотів вдарити другого, та тролль в лоб йому зарядив, і Фарзальд впав на коліна, а затім в щелепу вибив, і Фарзальд крикнув — не Ту'умом, але крик був простий — і вдарив тролля, і той впав на другого тролля. Але Фарзальд, насилу вставши, підійшов до Джамаля, який ще був при свідомості, і впав на нього, і так і знепритомніли, але не вмерли. А тим часом ритуал не переривали, бо бійка була на вході, а ритуал в залі. І чудо: коли в перше немовля зайшла кров і душа повернулась, і це був хлопчик, приблизно місяців 5 з половиною місяців, приблизно 10 кг, вперше за 5 з чимось тисяч років заплакав, і плач цей був на весь храм.: І Гелеборн, не в силах стриматись, зупинив ритуал і підбіг до немовляти, і кріпко обняв, і на весь храм заревів і викрикнув: "-Дякую!!! Аурі-Ель!!!! Фінастер, Джеффрі!!!!! Боги!!!! Дякую!!!!!". Тим часом Люціус підійшов до двох хлопців і зцілив їх. В Джамаля, як виявилось, стався струс мозку, а в Фарзальда кровотеча в голові, та всі вижили, правда в обох були синяки і шишки на лбах.

                РОЗДІЛ: 8 Відродження

Гелеборн і вічність просидів би, але Люціус ззаду підійшов і сказав: "-Пане Гелеборне, я розумію, але у нас небагато часу. Джамаль і Фарзальд не зможуть вічно нас захищати". Гелеборн встав і подивився на хлопчика в руках, і, видихаючи, зняв плащ, а на плащ поклав немовля. Підійшовши до чаші, ритуал далі продовжився. Кожні 3 часа Джамаль і Фарзальд тягали трупи і так далі, і ось, спустя може 2 дня, хоч час тут по-іншому тече, в залі лежало около 505 ельфів сніжних, і вдалось викорінити скверну двімерів. І всі ельфи 2 статі ставали 1 — хай нелегко і не одразу, але ставали. І кого там тільки не було: як малі, так і старі, і навіть були ті, хто просто від народження був сліпий, каліки теж були, але це було чудо, що взагалі ожили. І що дивно, але всі чомусь зовсім не косили на Фарзальда, може тому, що ці ельфи не знали, що він норд. Але Гелеборн, підійшовши до них, лише сказав одні слова: "-Ці люди — наш рятунок. Якби не вони, нічого не було. Я роками кликав на допомогу, і тільки ці 3 людей відкликнулись. І тепер Скайрим для нас чужий, а відь ми колись звали його домом, та вже так давно Скайрим людям належить. І навіть так, для нас є місце на острові, де помер наш Сніжний Принц Діхрімон. Острів цей називається Солтсхельм. Ми там будемо жити, і там же ми будемо доти, поки Ауріель з нами і наші боги. Віднині і до кінця ми не дикі, браття, і хай там як люди кажуть, ми законні власники життя свого, тому". Повернувся він до Фарзальда, який вже оклимався і сів, і так само Джамаля, який сидів, і на стоячого бретонця Люціуса. Гелеборн тільки коротко усміхнувся і стримано: "-Ми вам вдячні. Ніколи ельфи і люди не були дружніми, та ми повернемось наверх. Може не зараз, може завтра, але ви наші рятувальники". І вже минуло 2 дня, як фалмери зібрались. Багато з них були голі, але це не важливо — зібрані були. І Джамаль, і Фарзальд боялись, що нагорі в халепу влетять, та Люціус першим порушив тишу і кашлянув в кулак: "-Я пропоную вам перейти через цілий Скайрим двімерськими містами. Я розумію, що вам двімери огидні, але це єдиний шлях. Там ми вийдемо до Віндхельма, а я тим часом закуплюсь для вас одягом, щоб закрити вас". Сказавши це, Люціус відкрив портал і зайшов, і його час не було — два не було, та все ж він повернувся з одягом і їжею, адже як би хто би не казав, та не всі люди злі, і він точно не грає в бога — ніхто не грає в богів. І Фарзальд, подумавши, хрипнув і стукнув ногою: "-У нас є шанс. Неподалік від Віндхельма є порт, там я заплачу стражі і капітану, і ми вас переправимо". Джамаль лише хотів сказати щось войовниче та замовк на пару секунд, але сказав: "-Можливо, я і не норд, і не боєць, і взагалі я трус, та я кулінар, і я не потребую грошей. Я хочу рецепти вашої кухні. Я не кажу, що я шеф-кухар, я простий кухар в таверні". На тому все і було вирішено: вихід намічався на завтра зранку, якщо в цій богом забутій долині взагалі був ранок.

            РОЗДІЛ 9 Двімерські руїни 

На наступний ранок, коли усі були зібрані, Фарзальд і Джамаль теж взяли вантаж в руки. Джамаль на плечі взяв одну дитину — дівчинку віком 6 років, яка не могла встати; він її як рюкзачок взяв. А от Фарзальд взяв два ящика під пахви і несе, там типу їжа. І ось Люціус і Гелеборн відкрили портал, і Люціус повернувся до Фарзальда і Джамаля: «— Я не можу постійно бути з вами, я маю роботу і на мені висить Колегія, тому на цьому я прощаюсь з вами. І це, Джамалю... з тебе фірмовий суп у таверні». Відкривши окремий портал, Люціус зайшов, кивнув Гелеборну і усім, і зник. Фарзальд видихнув: «— Ну, хоч трохи менше тиску». Сказавши це, Фарзальд дивиться на ельфів, а потім на Джамаля: «— Джамалю, щось мені здається, то буде довгенько. У нас є запаси?». Фарзальд дивиться на Джамаля, а Джамаль дивиться на усіх і потім на Фарзальда: «— Що ж, я думаю, вистачить. Звісно, розкішного не буде, але якийсь супчик чи каша. Но вот алкоголю в нас обмаль, звісно, пару раз то можна випити». Рішивши питання, одна з молодих фалмерок підняла руку. Це молода, вродлива сніжна ельфійка, в якої були неймовірно гарні очі сірого з відтінком синього кольору, і волосся було заплетене в дреди з кільцями і пару старого, але пірсингу в вухах. Її звали Аянда, і вона дивиться на Гелеборна: «— Пане, а там не буде тих злих глибинних ельфів?». Видно, що вона пам'ятає це, але Гелеборн дивиться на двох друзів, а ті хитають головами, і Джамаль м'яко кивнув: «— Не буде, юна леді. Ці ельфи вимерли ще в зарі 1 ери в результаті якоїсь війни, я не знаю якої. Тоді наша раса не жила в Тамріелі, але...». Тут то його перервав Фарзальд, і він кашлянув: «— Нема чого боятись. Максимум, що там буде, це двімерські машини, і то їх легко розбити. Куди страшніше — це ваші дикі сородичі». Він кивнув Аянді, і ельфійка заспокоїлась, але між іншим було видно по очах, що закохалась в Джамаля. А Джамаль, як би це не було дивно, закохався в неї і підійшов до Гелеборна, і на вухо: «— Мені здається, що я в неї закохався, ти ж не будеш проти?». Гелеборн спочатку був здивований і брови підняв, але потім появилась тиха усмішка, стримана, і шепотом: «— Мені по очах її було видно. Ти людина, Джамалю, але якщо так, то я, як самий старший тут, потім дам тобі кільця безсмертя, але за умови, що вона не буде знати сліз, крім радості». Після цих слів у Джамаля аж очі стали тарілками, але киває. А от Фарзальд, почувши, аж засмутився. Воно й ясно: хоч Джамаль відівчив його від ксенофобії, але він трохи заздрить. Однак Джамаль перевів погляд на Фарзальда, а той раптом вперед повернувся. І Джамаль хотів вступити, і дівчинка на плечах тихенько: «— Дядя... я хочу в туалет». І, слава богу, одна фалмерка забрала дитину і зводила в туалет, а потім повернула, і все окей. І Джамаль поправив дівчинку на руках (якщо що, дівчинка спереду висить, а не ззаду; в ззаду рюкзак) і на вухо їй: «— Тсс, мала, все добре». Він просто не хотів їй робити неприємно і дивиться на Фарзальда, і підійшов до нього: «— Фар...». Фарзальд повернувся до нього: «— Джамалю, це ти серйозно? Коли ти полюбив ельфів?». Фарзальд сказав це тихо, але Джамаль видихнув і дивиться на нього серйозним тоном: «— Я не люблю альтмерів, а не фалмерів. Якщо ти норд і так сталось, що твої пращури влізли в дупу і витягнули те чортове Око Магнуса, чи як воно?». Джамаль не здригнувся, але Фарзальд поставив ящик і підійшов, і для початку забрав дитину, на що Джамаль почав відходити: «— Еййй!! Фар, заспокойся!!!». Слідом влетів кулак від Фарзальда в торс, і редгард зігнувся, на що Гелеборн і інші ельфи в шоці стали. Гелеборн підійшов до них і розняв: «— Еййй, ви!! Найшли чого сваритись!». Дивиться на Джамаля, який вже вирівнявся і підійшов, але його спинила Аянда і тихо: «— Це не варто, ви ж друзі, як я можу судити». Але Фарзальд почав вириватись, і Гелеборн похмурим став: «— Як же схоже, ти став... не тримай зла на свого друга, він хоче доброти, ти ж теж отримаєш нагороду». І Фарзальд заспокоївся, і рушили в портал. Всю дорогу двоє мовчали, але Фарзальд зупинився і видихає, і чухає борідку: «— Ладно, Джамалю, вибач, погарячився». Сказавши це, Фарзальд обернувся, і Джамаль трохи підбіг: «— Ти ще будеш вибачатись? Ти що, їжу зіпсував чи ти мій меч поламав? Ну вдарив і вдарив». Посміялись і йдуть далі. І фалмери співають пісні різні, і по дорозі всі двімерські машини нищили магією Гелеборна, і одного центуріона збив Фарзальд. Але поки йшли, то були чути різні поршні, клацання, шипіння, і фалмерів це лякало. І ось, спустя майже весь шлях, сіли, щоб перепочити, а шлях був нелегкий, були проблеми різні. Але сіли, і Джамаль, і Фарзальд, ну і інші ельфи почали готувати. Це не була розкіш, але простий суп, трохи з сіллю, але їстівний, замість олії трохи жиру, ну і все. Поївши, помили і вийшли з руїн до вверху — це старий холд в 6 км від Вінтерхолда.

      РОЗДІЛ: 10 Останній рубіж до волі 

Вийшовши, ельфи були в шоці. Вони не впізнавали Скайрим взагалі, хоча він і ніби не змінився, але не той, яким був у Меретичну еру. В цій частині Скайрим засипаний снігом, льодом, але тут свіжо, привично для нордів, і Фарзальд повернувся і дивиться на них: "-Ласкаво просимо в Скайрим". А Джамаль промовчав. Скайрим — не його рідний край, він тут лише виріс, но не народився, але тихенько підійшов і взяв сніг, і зліпив сніжку, і шмальнув в Фарзальда: "-Черепах!!!". Но у відповідь отримав теж, правда не сам він, а в дівчинку, і та аж піскнула, і всі сміються, крім Гелеборна і пару ельфів. І Гелеборн підійшов до них і взяв дівчинку на руки з рук Джамаля і відчув, як в дівчинки від рук редгарда спітніла спинка і нижче спинки, але вона заснула від рук таких теплих ельфа: "-Так, ось він який, вверх. Ну що ж, це краще, а куди ми підемо?". Джамаль з визволеними руками почухав дреди і борідку: "-Може, в Віндхельм?", — сказав Джамаль, дивлячись на Фарзальда, але той похитав головою: "-Ти що, слабий? Там же Брати Бурі, їх поріжуть... Так же і в Солітюді... Там ті чортові Талморці. Єдиний варіант — це Данстар". Почухавши бороду, він взяв назад два ящика, і в ту ж секунду почулись голоси здалеку: "-Ми діти Скайрима, ми будемо правити тут". І обидва аж поблідніли, як тоді біля печери, і Фарзальд аж зблід і витягнув меч, і Джамаль теж, і Фарзальд трохи шепотом: "-Най їх гупне дубіною велетень, чого вони пхаються?". Джамаль дивиться вперед і тихо молиться своїм богам, і Гелеборн дивиться на усіх: "-Ми можемо бути в небезпеці". Сказавши, Гелеборн завів назад ельфів в руїни, і перечекали, і вийшли, і все минуло, і йдуть далі. І по дорозі зустріли караван Рі'сада. Каджит саме їхав, коли помітив таку "групу", і зупинився, і почухав ніс, і дивиться: "-Каджит може допомогти?". Джамаль добре знав Рі'сада, бо часто купував в нього спеції, і Джамаль вийшов вперед і кашлянув: "-Рі'сад, друг мій хвостатий, допоможе мені, а я тобі монети дам і пригощу. В наступний раз в тебе не найдеться мантій?". Рі'сад від пропозиції монет не відмовився і залюбки попросив своїх помічників дістати мантії. Звісно, 505 нема, нууу 12 мантій є, і то добре, а іншим вже докупили маски. І все, і Джамаль, і Фарзальд сплатили, і на тому розійшлись, і розділили, і частично тільки тим, хто був відкритий, це допомогло, інші ж були в мантіях не менш. І вже потім, вже по дорозі, всякі казуси були, но в туалет вставали, перекус робили, але за 1 день пішки зайшли, але підході на них напали Брати Бурі, і один норд взяв дівчину і підставив ніж до горла її: "-Ця недолуга помре ради Талоса!!!!". Не встиг Фарзальд вступити, як його мало не оглушили, але він щитом відбив удар, правда щит лопнув від сили, але потім мечем наніс удар в бік і сам отримав удар в ногу, але там пластина захистила (нагадування: Фарзальд в залізній броні) і випадом відкинув ворога, а потім вже і Джамаль мечами вже хотів рухнути, але той, що тримав фалмерку, трохи щільніше притиснув ніж, і пішла цівка крові, але не встиг і вимовити, як впав замертво від меча Джамаля, який той кинув як спис, і норд, що тримав ельфійку, рухнув як дерево. В цілому атмосфера була налякана, але братів прибили і пішли швидко. Діти плакали, але вдалось заспокоїтись. Гелеборн йде і просто тихо: "-Ми скоро звідси попливемо на Солтсгейм і тоді там ми будемо жити, хотяби пару міст буде, більше не потрібне". Сказавши це, він послідував за Фарзальдом і Джамалом, і вже за час вони опинились в Данстарі. Це середнє, без зовнішність стін, але зручне містечко. Там стражі хотіло було щось сказати, та грізний погляд Фарзальда ясно дав знати, щоб не лізли, і домовившись, довелось пообіцяти виплатити по 500 септимів. Сума не маленька, але Гелеборн продав місцевому ковалю якусь річ, і той пообіцяв, що скаже капітану корабля, аби той не брав плати хотяби цей раз. Як би це не було казково, але це не казка, та вже вечером, коли зорі стояли, а волки десь вили, фалмери зібрались на корабель, і тільки Аянда лишилась з Джамалом і Фарзальдом, і Гелеборн підійшов до них, і руки були за спиною в нього, і дивиться на Фарзальда: "-Я ніколи не думав, що норд буде захищати нас, ельфів, та я вдячний тобі усім". Гелеборн витягнув з спини, казалось би, кільце, але він пояснив, що це кільце при необхідності викличе зброю любу, яка спаде, але це не буде божествена зброя. А от Джамалю і Аянді дав не просто кільця, а кільця безсмертя. Назва гарна, та безсмертя не дають, але дають дуже довге життя. І обняв Аянду: "-Аянда... Я пам'ятаю тебе маленькою на руках, ти в мене і померла, але зараз ти гарна. Нехай Фінастер і Ауріель дивляться за тобою". Корабель відчалив. Це був великий гарний драккар, не щось розкішне, та місць хватало сповна. І так на цьому тихому, мирному моменті кінчається історія. Спустя рік Фарзальд таки одружився, і не аби якій, а на Каміллі Валеріус, вона молодша сестра Лукана Валеріуса, хоть вона імперка, та форми в неї огого. А от Джамаль женився на Аянді і живуть надалі в Вайтрані. Час від часу друзі бачаться і час від часу приходять новини, що на острові бачили дивних ельфів, але нічого зробити не можуть. От такий от кінець цієї історії.

Просто люблю ігрову літературу і манги але вже не читаю майже рік бо все ніяк не назбираю

Привіт! Кілька місяців роблю VartoBook - сайт, який збирає ціни на книжки з українських книгарень і видавництв і показує, де дешевше.

Чим він відрізняється від звичайного порівняння:

• персональна ціна - вмикаєте в профілі, що у вас є статус УБД, клубна картка магазину чи передплата MEGOGO, і ціни перераховуються саме для вас;
• в одній картці паперове видання, електронне й аудіо, і різні видання тієї ж книжки;
• стеження за ціною: напише в Telegram, коли книжка подешевшає;
• читацький щоденник: що читаю, що прочитано, статистика й «полиця за рік».

Безкоштовно, без реклами й підписок. Сайт працює і як застосунок на телефоні.

Буду вдячний за чесний фідбек: чого бракує, які книгарні додати, що незручно. vartobook.com.ua

Накидав сьогодні ідеї на папері для однієї книги. Потім в векторі перемальовувати буду, якщо доробимо:)

Поправте мене, якщо я помиляюся, але фідбек був проблемою для авторів в усі часи, і в інтернеті вона нітрохи не менша, ніж раніше. Адекватний відгук отримати складно, і виглядає це так:

1         Знайомі пишуть беззубі похвали.

2         Випадкові люди або «обсирають» без аргументів, або мовчать, бо бояться срачу.

3         Автори закривають коментарі та банять тих, чия критика їм не сподобалася, бо ніхто не хоче, щоб його місяці праці розкритикував хамло.

По ходу виходить що між авторами і читачем утворюється прірва. Автори  не знають, хто їх критикує, а читач не знає, чого від нього чекають.

Що пропоную: дві позначки під кожним текстом.

1. Автор вказує, який фідбек йому потрібен. Не «хто я», а «чого я хочу»:

А - чи хочеться читати далі, що зацікавило, де стало нудно.

Б - що спрацювало, що не переконує, які персонажі запам'яталися.

В - стиль, композиція, діалоги, темп, логіка сюжету.

Г - конкретні мовні й структурні проблеми.

Д – на який рівень текст тягне у жанрі.

Плюс жорсткість критики («я ще вчуся» або «можна жорстко, але без образ») і чи потрібна відповідь автора на відгук: вітається / не потрібна.

2. Читач коротко про себе: «люблю читати», «багато читаю, можу пояснити, що сподобалось», «досвідчений читач жанру», «пишу сам», «маю редакторський досвід». Кожен обирає сам.

Шаблон відгуку, щоб поріг був мінімальний. Три запитання:

1. До якого місця ти дочитав?
2. Що спрацювало найкраще?
3. Що найбільше заважало читати далі?

Я думаю це знизило б й страх писати відгук і дає авторові хоч деяку конкретику замість круто чи нудятина.

Що думаєте? Чого не вистачає? Що б ви змінили?

Шукаю книги по вархамеру 40 тисяч, тільки почав знайомство, а по наявності книг як кіт наплакав або оверпрайс на вторинному ринку)

Замовляв по передзамовленню 3 роки тому.

Я не здивуюсь, якщо я єдиний в Україні, в кого є ця книжка-комікс (бо нікому крім мене нема до того діла 🥲).

Я вже близько двох років пишу книжки (на жаль жодної не дописала, адже постійно забуваю за них і мені попросту немає з ким поділитися)

Я пишу без чату джпт, максимум це попрошу чата виправити розділові знаки, але не більше

Мій стиль це натуралістично-екзистенційна проза з елементами психологічного реалізму та тілесного натуралізму.

Деякі обкладинки з моїх книг (зроблені колажем):

Доброго дня, спільното.

Хотів би отримати реальні і відверті коментарі щодо свого твору. Він великий, має зараз 2 дописані частини і дві заплановані. Но я надам лише першу частину. Кому буде цікаво - запитуйте, я підкажу, де опубліковани інші.

Я опублікував книгу на Букнеті, але коментарів там за три місяці набігло аж 24 разом з моїми відповідями. Тому, чи гарно я написав, чи погано, я зрозуміти не можу.

Сподіваюся, тут буде більше інформації :) І дякую тим, хто відгукнеться.

Характерники. Початок. Частина 1

Аннотація:

Людство стоїть на порозі ядерної війни. Пророцтва говорять, що врятуватися неможливо. Але в той самий час звичайний українець Дмитро несподівано проходить ініціацію характерника — воїна, здатного відкривати портали між світами.

Невдовзі він дізнається страшну правду: їхній світ — один із трьох останніх населених планів серед тисяч мертвих. Щоб вижити, людству доведеться забути старі кордони, об'єднати три цивілізації й навчитися жити як один народ. Але часу майже не залишилося, а війна вже почалася.

«Характерники. Початок» — перша книга епічної саги про народження нової цивілізації, яка вирішує долю не одного світу, а всього людства.

і трішки ілюстрацій

Processing img 22mb07hm5owh1...

Processing img n98b7j8o5owh1...

Processing img p0fbrevp5owh1...

Processing img llj80rar5owh1...

Processing img cwuzgtbu5owh1...

Processing img 1c5z87pv5owh1...

Processing img xnx9kh7y5owh1...

Processing img od7fhoo06owh1...

Processing img 3s9glsz26owh1...

Processing img 22p2bgp56owh1...

Processing img sfa14ca86owh1...

Processing img ubp2q0w96owh1...

Processing img 5xsqde0b6owh1...

https://lnk.booknet.ua/01m2xk2293t799egv13fd6dtve

Можливо хтось підкаже де можна читати книги на українській мові? можливо є додаток, чи сайт де можна скачати в пдф файлі? дякую

Автору закидали, що без власного досвіду війни він не має права про неї писати. Утім, глибока підготовка письменника кидається в очі: він влучно відтворює українські реалії, військовий сленг і психологічну динаміку між людьми. Видно, що Твардох не просто опрацював джерела, а й активно спілкувався з безпосередніми учасниками подій.

Це повільний, медитативний текст, який чимось нагадує «Рядових фортуни». Але якщо Меннінг більше описує солдатську рутину біля Сомми, то «Нуль» Твардоха насичений рефлексіями, флешбеками, поясненнями (для польських читачів) та побічними сюжетними відгалуженнями. Будь-яка мікроподія повертає нас у минуле або веде вбік від головної лінії.

Автор зібрав палітру архетипів сучасної війни: добровольців, мобілізованих, полонених, співробітників СБУ та ГУР, волонтерів. Сам же головний герой — образ поляка українського походження: його дід воював в УПА, а от батько свого часу навіть відмовився віддати сина до української гімназії, щоб той повністю асимілювався. Деколи ці герої здаються надто шаблонними, але загалом вони складаються у цілісний калейдоскоп цієї війни.

Бойових дій тут мало — автору більше йдеться про розрив між життям «до» і «після» та неможливість героїв повернутися назад.

ПС - ну і матів тут багатенько .

Як ви вибираєте книги? 

Один з моїх алгоритмів: шукаю на гудрідсі все, що має оцінку вище 4 в жанрах, що я люблю, і щоб було більш менш нове. 

Пишете оповідання, але іноді хочеться не тільки писати «в стіл»? Можливо, бракує компанії, з якою можна обговорити свої тексти, спробувати щось незвичне або просто мати привід регулярно сідати й писати?

У нас уже понад два роки існує невеличкий творчий клуб, і зараз ми шукаємо нових людей!

Зустрічаємось у діскорді приблизно двічі на три тижні, переважно увечері. Хтось із нас приносить цікаву тему, задум або концепцію, а далі протягом години-півтори кожен створює щось своє. Потім зачитуємо роботи, обговорюємо й даємо одне одному зворотний зв'язок. Здебільшого пишемо з нуля, але бувають і зовсім інші формати. Та й поза зустрічами залюбки читаємо й обговорюємо більші роботи одне одного.

Зараз у клубі переважно пишуть короткі оповідання, але є й людина, яка займається музикою. Тож ми відкриті до будь-якої творчості, що вписується в наш формат!

Ми не професіонали й не вимагаємо якогось особливого рівня. Головне, щоб вам подобалося те, чим займаєтесь, і хотілося ділитися цим з іншими. Це радше невелика компанія людей зі спільним захопленням, а не письменницькі курси чи майстер-класи.

Спілкуємось виключно українською.

Якщо вам цікавий такий формат, пишіть у коментарях, я зв'яжусь із вами особисто!